Це один із найтемніших парадоксів нашої політичної епохи, що колишній президент, якого колись прославляли і який виступав як первосвященик жорсткості, звернувся за тимчасовою свободою до того самого трибуналу, над яким він колись глузував. 28 листопада апеляційна палата Міжнародного кримінального суду (МКС) відхилила прохання Родріго Дутерте про тимчасове звільнення.

Одним із факторів було те, що судді МКС дивилися не лише на Дутерте, а й на людей, які обертаються навколо нього. Вони побачили DDS, фанатичних прихильників Дутерте, і цифровий натовп, який повторює все, що їм кажуть, як конгрегація, що співає літургію, не розуміючи жодного її слова. Суд розглядав цей онлайн-батальйон, разом із членами родини Дутерте при владі та іншими його соратниками, як мережу, над якою колишній президент зберігає величезний вплив.

З точки зору МКС, ця мережа зробила б будь-яке надання тимчасової свободи небезпечним, оскільки DDS давно є культом особистості, який конкурує з деякими з найдивніших випадків останніх років.

Якщо хтось задається питанням, як виглядає культ 21-го століття, їм не потрібно шукати далі, ніж DDS, які ставляться до Дутерте частково як до народного героя, частково як до батьківської фігури, ніби він якийсь напівбог. Вони нагадують трагікомічну сагу про сім'ю Менсона.

Щоб було зрозуміло, DDS — це не культ судного дня в пустелі, як у покійного Чарльза Менсона. Це аномалія у філіппінській системі — ненавмисний політичний побічний продукт країни, виснаженої невдачами власної демократії. 

Більшість її членів не є вбивцями за зразком Менсона, але вони демонструють той самий рефлекс підпорядкування і допомагали, свідомо чи несвідомо, уможливити і навіть вітати криваву кампанію, яка забрала тисячі філіппінських життів у фальшивій війні з наркотиками. Схожість з апокаліптичними послідовниками Менсона не є точною, але її неможливо не помітити.

Менсон приваблював послідовників-хіпі в Каліфорнії наприкінці 1960-х років, переконуючи їх у неминучому апокаліпсисі. Він маніпулював ними, змушуючи їх вчиняти вбивства в ім'я "Helter Skelter", його фальшивого пророцтва про уявну расову війну, сформовану його маренням і спотвореним прочитанням однієї з найгучніших пісень The Beatles.

Під час вбивств Тейт-ЛаБіанка в 1969 році Менсон сам не тримав ні пістолета, ні ножа, як і Дутерте. Але він давав пропозиції і керував своїми послідовниками, які стали його знаряддями вбивства. Він був головним підбурювачем, так само як і в жорстокій війні з наркотиками Дутерте десятиліттями пізніше.

Коли суд вирішив, що Менсон не може представляти себе сам, він з'явився наступного дня з вирізаною на лобі літерою X. Це виглядало як його спосіб надіслати сміливе і безглузде повідомлення непокори. Але ще абсурднішим було те, що його співобвинувачені жінки, як роботи, що беруть підказку і прагнуть показати лояльність, наслідували його і також вирізали X на своїх лобах. Це був тривожний прояв довірливості.

Так само, як Менсон командував послухом за допомогою шоуменства та психологічних ігор, Дутерте командував лояльністю за допомогою погроз і погроз, з дозою психоактивного, сильно залежного фентанілу на додачу. 

Менсон ставився до зали суду як до сцени, посміхаючись, кричачи і глузуючи з авторитету суду. Хіба це не нагадує те, як поводився Дутерте, коли стикався з важкими питаннями про свою війну з наркотиками перед законодавцями у 2024 році? Не забуваймо, Дутерте перетворив слухання в Сенаті та Палаті представників на цирк.

За межами суду послідовники Менсона збиралися спорадично, створюючи дивне і тривожне видовище, яке відображало їхню відданість своєму лідеру. Це був тривожний вид лояльності — сліпої, безумовної і тотальної — готовність слідувати за шахраєм куди завгодно, дуже схоже на те, що відбувається за межами МКС.

Подивіться на вірних Дутерте в Гаазі. Вони не вирізають символи на своїй шкірі, поки що, але за межами слідчого ізолятора вони скандують, плачуть і позують для селфі з картонними фігурами, ніби це карнавал.

Схема зрозуміла. І Дутерте, і Менсон розуміли, що якщо говорити достатньо гучно, грубо і дико, дехто прийме шум за лідерство. Дутерте покладався на лайку і мачо-погрози насильства, тоді як Менсон використовував містичну нісенітницю і загадки, підживлені наркотиками. Тут ми бачимо, як харизматична нісенітниця перетворюється на владу.

Обидва вони проповідували загибель. Дутерте попереджав про нарко-політику і говорив, що країна потопає в наркотиках. Менсон попереджав про "Helter Skelter". Вони робили вигляд, ніби лише вони мають карту виходу з цього безладу, а їхні послідовники кивали, як іграшки з хитною головою на приладовій панелі.

Звичайно, є відмінності, але психологія їхніх послідовників болісно знайома.

Що повертає нас до рішення МКС. Судді бачили не лише людину, яка стикається з обвинуваченнями у злочинах проти людяності. Вони бачили цілу екосистему підлабузників, готових роїтися, спотворювати і залякувати. 

МКС побачив політичну машину, яка маскується під низовий рух. Він побачив людину, яка все ще командує запалом, здатним викривляти факти і придушувати свідків достатньо, щоб повернути його до влади. Їхній висновок полягав у тому, що правосуддя вже достатньо бореться без конкуренції з агресивними послідовниками, які діють на основі святого писання, написаного смайликами на Facebook.

Рішення підтримати відмову у тимчасовому звільненні було визнанням того, що правосуддя не може функціонувати в присутності натовпу, який парадує картонні фігури в натуральну величину і скандує бойові кличі, хто думає, що лояльність може замінити міжнародне право і хто плутає відданість з обов'язком, а ідолопоклонство з громадянством. Вони глибоко і колосально помиляються.

МКС висловився зі спокійною остаточністю. Жоден обсяг істерії, жоден хор онлайн-папуг і жодна культова виставка не можуть змінити впертий факт, що міжнародне правосуддя не схиляється перед фантазіями. Воно прислухається лише до доказів, розуму і мовчазного свідчення мертвих.

Якщо DDS вважають це нестерпним, то це ще одна причина, чому рішення залишається в силі. Pastilan. – Rappler.com