Республіканці отримали сигнал тривоги з несподіваного джерела: стримати Трампа

Дональд Трамп не просто порушує норми — він проводить живий експеримент на межах американської влади. Кожен крок — це перевірка: як далеко може зайти президент? Які закони і яку частину Конституції можна ігнорувати? І, найголовніше, чи хтось насправді зупинить його?

Знадобився король Англії, щоб нагадати Конгресу, що його завдання — стримувати президента, а не підбадьорювати його за будь-яких обставин. Карл III сказав:

«Товариство з вивчення історії Верховного суду США підрахувало, що Велика хартія вольностей цитується щонайменше у 160 справах Верховного суду з 1789 року, насамперед як основа принципу, згідно з яким виконавча влада підлягає системі стримувань і противаг».

Король Карл фактично благав Конгрес стримати імперське свавілля Дональда Трампа, найбільш очевидним прикладом якого є розв'язання ним війни з Іраном без схвалення Конгресу та з порушенням Конституції США, Закону про воєнні повноваження 1973 року і Женевської конвенції.

Це урок, якого Америка вперше не засвоїла, коли президент Гаррі Трумен втягнув нас у Корейську війну без санкції Конгресу; його посилили Джонсон і Ніксон у В'єтнамі та Рейган у Гренаді, і відтоді через ланцюжок президентських дій все призвело до того, що Трамп разом з Нетаньяху бомбардував Іран без Конгресу, без провокації та без правової підстави.

Обидві партії були причетні до цього — як правило, підтримуючи власних президентів і водночас критикуючи дії президентів іншої партії, — але дії Джорджа Буша-молодшого та Діка Чейні, а також нездатність Обами відреагувати на них, найбезпосередніше призвели до надмірностей Трампа.

Джордж Буш-молодший прийшов до влади з бажанням розв'язати війну з Іраком як стратегію для переобрання у 2004 році та «успішного президентства». У 1999 році, коли Буш вирішив балотуватися на президентських виборах 2000 року, його сім'я найняла літературного негра Міккі Герскович, щоб той написав перший варіант «автобіографії» Буша — A Charge To Keep.

«Скажу вам, у 1999 році він думав про вторгнення до Іраку», — розповів Герскович журналісту Расу Бейкеру у 2004 році. Він повідомив Бейкеру, що Буш казав:

«Один із ключів до того, щоб тебе вважали великим лідером, — це щоб тебе вважали верховним головнокомандувачем. Мій батько накопичив увесь цей політичний капітал, коли вигнав іракців із (Кувейту), і витратив його даремно.

«Якщо в мене буде шанс вторгнутися до Іраку, якщо в мене буде стільки капіталу, я не витрачу його даремно. Я добʼюся прийняття всього, чого хочу, і матиму успішне президентство».

Чейні тим часом опинився у великій скруті через величезну ставку на азбест, яку він зробив як генеральний директор Halliburton у 1998 році. Компанія стояла перед загрозою банкрутства.

У липні 2000 року Чейні пішов із проблемної компанії з 30 мільйонами доларів, а вже наступного року, ставши віцепрезидентом при Буші, дочірня компанія Halliburton — KBR — раптово отримала один із перших багатомільярдних військових контрактів без конкурсного відбору та без стелі витрат (без відповідальності та без обмежень на суму отримання), що, за всіма ознаками, врятувало компанію.

І Буш, і Чейні мали вагомі причини хотіти вторгнутися до Афганістану у жовтні 2001 року з власних корисливих міркувань — плювавши і на закон, і на суспільне благо.

— Буш був непопулярним і вважався нелегітимним президентом, оскільки призначений його батьком корумпований член Верховного суду Кларенс Томас віддав вирішальний голос у справі Bush v Gore, яка зробила його президентом; він хотів війни, яка надала б йому легітимності та аури лідерства.

— Компанія Чейні переживала кризу, і контракти без конкурсного відбору в рамках Афганської війни допомогли перетворити Halliburton із межі банкрутства на одного з найбільших оборонних підрядників світу сьогодні, примноживши статки сім'ї Чейні завдяки акціям Halliburton.

Під командуванням Буша і Чейні американські збройні сили вчинили численні воєнні злочини — зокрема катування, вбивства, знищення мирного населення, включно з дітьми, та викрадення/транзит до «чорних сайтів» — що принесло Америці загальне осудження. Наша репутація була підірвана, але, що ще гірше, було встановлено прецедент недоторканного та безвідповідального президентства.

Цьому міг покласти край Конгрес, але він не впорався; злочин лише поглибився, коли Барак Обама прийшов до влади у січні 2009 року з демократичною більшістю у Палаті представників 257–198 та надбільшістю у 60 голосів у Сенаті. Вони мали реальну політичну силу, але замість того, щоб притягнути цих двох брехунів і воєнних злочинців до відповідальності, президент Обама, коли його запитали, чи збирається він їх переслідувати, сказав:

«Я не вірю, що хтось стоїть вище закону. З іншого боку, я також переконаний, що нам потрібно дивитися вперед, а не озиратися назад».

Коли він і демократи в Конгресі зайняли таку позицію — подібно до того, як лідер демократів у Палаті представників Хакім Джеффріс заявив цієї неділі на Fox «News», що імпічмент Трампу не є пріоритетом, якщо вони прийдуть до влади на листопадових виборах, — вони відпустили Буша і Чейні безкарно і фактично гарантували, що Трамп вийде за межі допустимого і вчинить воєнні злочини, що він і зробив.

Зрештою, якщо Обама і демократи в Конгресі дозволили Бушу і Чейні уникнути відповідальності за те, що вся Америка знала як серію смертоносної брехні, яка коштувала нам і життів, і скарбниці, то чому Трамп мав би думати, що будь-який демократ колись спробує притягнути його до відповідальності за те саме?

Саме тому так важливо, щоб демократи відмовилися від умиротворення і притягнули Трампа до відповідальності за численні злочини на посаді — від отримання хабарів і продажу помилувань до руйнування частини Білого дому і бомбардування Ірану, — якщо вони цієї осені повернуть собі право на виклики до суду та імпічмент.

Замість того щоб заздалегідь говорити Трампу, що він уникне покарання так само, як це зробили Рейган, Буш і Чейні, Джеффріс і Шумер мають голосно заявляти, що відповідальність неминуча.

Такій поведінці — з боку президентів обох партій — необхідно покласти край. Це неправильно, це незаконно, це неконституційно, і це руйнує довіру світу до Америки як моральної сили.

Протистояння Трампу — це також вигідна політика.

Нещодавнє опитування Strength in Numbers/Verasight показало, що 55% усіх виборців підтримують імпічмент Трампу, особливо сильна підтримка — серед демократів. Кожен п'ятий виборець самого Трампа хоче його імпічменту, і щонайменше 85 членів Палати представників публічно висловилися за притягнення його до відповідальності. Опитування Quinnipiac University показало, що цілих 95% демократів підтримують кримінальне переслідування Трампа за федеральними звинуваченнями.

Спадковий король, який вихваляє обмеження виконавчої влади перед Конгресом США, — це і історична іронія, і політична елегантність: король Карл III нагадував Конгресу не терпіти людину, яка намагається стати саме тим видом правителя, якого відкинули наші Батьки-засновники. Як він зазначив, вільні нації залишаються вільними лише тоді, коли виконавча влада підзвітна Конгресу, народу і закону.

Демократам краще звернути на це увагу.

У якийсь момент це перестає бути лише питанням Трампа. Воно стає питанням про те, чи вірять Сполучені Штати у відповідальність взагалі. Адже якщо відповіддю на кожне зловживання владою досі є «нічого», то руйнування американської демократії не просто триває — воно досягає успіху.

• george conway
• noam chomsky
• civil war
• Kayleigh mcenany
• Melania trump
• drudge report
• paul krugman
• Lindsey graham
• Lincoln project
• al franken bill maher
• People of praise
• Ivanka trump
• eric trump